Я знаю правду – більшу за багатства,
За золото і срібло на землі.
Від тої правди сяє сонце ясне,
Птахи співають і радіють люди всі.
Я знаю правду, ту, яка хвилює,
Серця людей, і мир святий дає.
Її насправді тільки той відчує,
Хто за Христом у інший світ піде.
Я поділитись нею дуже хочу,
Лише із нею можу жити я.
І знаючи ту правду не промовчу,
У правді тій усе моє життя.
А зветься правда та – любов Христова,
Нас любить Бог, безмірно назавжди.
Його любов – велика, сильна, повна,
Вона веде у світ із темноти.
То правда, що в Христі спасіння маєм,
Що тільки з ним прийдем у майбуття.
І без Його любові помираєм,
Для вічного прекрасного життя.
Повір у правду цю мій друже милий,
Вона тебе від пут твоїх звільнить,
І вбереже від вічної могили,
І в твому серці вічно буде жить.
Я знаю, правду, що мене Бог любить,
І прагну я, навчитись так любить.
Якби не та любов, де були б люди?
Чи хоч один зумів на світі б жить?
3.11.2011.
Комментарий автора: До псалма «Правда любить Бог мене»
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Память - прощанье - Людмила Солма *) Примечание/дополнение:
этот мой экспромт навеян созвучием следующих строк стихотворения:
Арсений Тарковской «Перед листопадом» 1929г.
«Все разошлись. На прощанье осталась
Оторопь желтой листвы за окном,
Вот и осталась мне малость
Шороха осени в доме моем...»
1929
И, как часто бывает в таких заочно-эмоциональных перекличках, имеет иной - не связанный ни с личностью автора, его написавшего, ни с самим его стихом вдохновителем, ассоциативный сюжет...
Многие из нас, когда-то или где-то, возможно, однажды уже были очевидцами такой печали... или сами испытывали нечто подобное...
Людмила Солма, 31.08.2006г.
